Сильніше ніж зброя. Школа активного громадянина

Державотворчі процеси, що відбуваються в незалежній Україні протягом останніх років зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно свідомих громадян справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу.

На сучасному етапі становлення громадянського суспільства в нашій країні найактуальнішими стають питання підготовки громадян, здатних самостійно, активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до мінливих умов життя.

Стрижнем системи виховання в українській школі стає національна ідея, яка відіграє роль консолідуючого фактора в становленні молодого покоління, формування у нього активної громадянської позиції, відповідальності за себе, народ, країну. 

Розвиток будь-якого суспільства неможливий без систематичної діяльності, спрямованої на виховання громадянина. Адже для того, щоб демократія стала реальністю життя, потрібна безпосередня зацікавленість людей у досягненні суспільно важливих цілей, їхня соціальна відповідальність, сприяння зближенню інтересів особистості та держави, подолання або хоча б послаблення суперечностей.

В Українській хартії вільної людини, яка наскрізь просякнута національною ідеєю, є одна з позицій на яку ми натрапляємо, читаючи її. Вона є, на нашу думку, чи не однією з найактуальніших новел сьогодення: “Бути активним громадянином!”, коли роздумуємо про сучасний стан нашої держави. Адже розуміємо, що саме тепер, як ніколи, ми повинні відстоювати свої права, власну гідність, повинні бути свідомими громадянами своєї країни, активно і рішуче діючи, не залишати наодинці з проблемами  співітчизників.

Тому варто звернути увагу на національно-патріотичне виховання, адже визначено, що в основі виховання молодої людини – це виховання патріота готового так самовіддано розбудовувати її, як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти як національну гідність, так знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати й обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути його активним членом, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, а також, носій української національної культури.

Патріотизм як почуття радісної любові до Батьківщини і натхненної творчості, є станом духовним. Духовно черства людина не може мати патріотичних почуттів узагалі. Патріотизм як любов до свого народу, нації, Батьківщини є справою внутрішньої свободи людського добровільного самовизначення. Водночас патріотизм – це відкриття в собі безмежної відданості Батьківщині та вміння безкорисливо радіти її вдосконаленню, любити її, поєднуючи свою долю з її долею.

А. Макаренко визначив, що патріотизму не вчать, його виховують. Він розглядав процес виховання громадянина як один із найважливіших,і, безперечно найскладніших. “Виховати громадянина – значило виховати гідного патріота, сформувати в нього такі якості, які б свідчили про належність цієї молодої особи до великої держави.” Таким чином, патріотизм – це любов до Батьківщини, відданість їй, прагнення служити її інтересам, так це відчуття взаємопов’язаності власної долі з долею Батьківщини. Патріотичне виховання – це психолого-виховний процес, що передбачає як формування національної свідомості, так і почуття вірності та відданості, гордості за минуле й сучасне (історія, традиції, культура), готовності до захисту інтересів Вітчизни, вболівання за долю свого народу, його  майбутнє!

Кінець імперії

Процес розпаду імперій є надзвичайно складним та неоднозначним, він зумовлюється особливостями утворення та функціонування  органів влади в метрополії та колоніях. 

Розпад Радянського Союзу є однією з найважливіших подій ХХ ст. та своєрідним прологом нового тисячоліття. Незважаючи на це, після серпневого путчу (ДКНС) 1991 р. та проголошення незалежності головними республіками СРСР продовжував існувати. Це було зумовлено тяглістю історичного процесу, економічними зв’язками та чітко сформованим менталітетом більшості народжених в Країні Рад – так званий Homo soveticus.

«Розпад СРСР – найбільша геополітична катастрофа ХХ ст.» – ці слова, які на сьогодні стали хрестоматійними, належать сьогоднішньому кремлівському диктатору В. Путіну, який водночас намагається продовжити «збирання руських земель» та реанімувати СРСР в оновленому виді. Ні для кого не секрет, що такі спроби мали місце ще в 90-х рр., коли утворювалась СНД, саме чітка позиція українського керівництва на чолі з Л. Кравчуком не дозволила Москві реалізувати СНД як суб’єкт міжнародних відносин. Для Києва СНД була інструментом цивілізованого розлучення, тоді як Москва після приходу до влади Путіна, він намагається реанімувати СРСР у формі Митного Союзу з перспективою його трансформації у Євразійську «конфедерацію», яка скоріш за все буде уламком колишнього СРСР.

Совкове мислення, яке характерне для більшості жителів пострадянського простору, з його безініціативністю та принципами «моя хата з краю – нічого не знаю» було повністю розвіяне подіями в Україні 2013 – 2014 рр. Безперечно, і до цього «кольорові» революції мали місце в Грузії, Узбекистані, але лише Євромайдан 2013-2014 рр.,  герої небесної сотні та герої, які вмирають зараз на Донбасі, остаточно і назавжди зруйнували радянську імперію. Революція гідності поставила остаточну крапку в розпаді СРСР. Після неї просто неможливе повернення назад, бо шлях виходу скроплений безневинною кров’ю кращих синів та дочок своєї батьківщини, пам’ять та честь, яких ми не маємо права зрадити. І ці процеси пояснюються не лише «ленінопадами» у всій Україні та нарешті поваленням ідола терору в Харкові, першій столиці Радянської України, але і кардинальною зміною свідомості, розвіювання усіх міфів, які нам так старанно нав’язувала Москва, прищеплюючи комплекс меншовартості.

Саме це змусило Кремль вдатись до останнього засобу втримати Україну у своїй сфері впливу – розпочати відкриту агресію та вторгнення в Україну. Але Москва може виграти військову битву, але у боротьбі з консолідованою українською нацією її чекає поразка. Адже саме революція Гідності завершила процес становлення української нації, нації, яка ненавидить війну, але буде до останнього боронити своє право на вільне існування.

26 червня 1963 р. президент США Джон Кеннеді в Берліні, виражаючи солідарність з західними німцями після зведення Берлінської стіни в НДР, виголосив свою легендарну промову: «I take pride in the words «Ich bin ein Berliner». Навряд чи ми дочекаємось, коли хтось із світових лідерів назве себе українцем, але сьогодні я можу з впевненістю сказати, що всі вільні люди, де б вони не жили, є українцями, і я горджуся тим, що є українцем. Слава Україні, слава істинним героям нашої вільної та незалежної Батьківщини!

Східна барикада Європи

Європа…Останніх півроку це слово на устах в кожного українця. Саме під проєвропейськими гаслами розпочалася Революція гідності як протест проти відмови від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, але поступово боротьба за тіснішу інтеграцію з ЄС переросла у справжню війну за українську незалежність та самостійність, право вибору власного шляху розвитку, демократичні цінності та верховенство права. Повалення злочинно-авторитарного режиму Януковича в Україні стало справжнім викликом та серйозним ударом для Росії. Адже сам факт альтернативного розвитку пострадянської країни, яка стала на шлях серйозних реформ, та подолання корупційних схем зводив нанівець усі плани Кремля щодо реанімації СРСР в оновленому Митному союзі. Дистанціювання Києва від участі в новому геополітичному проекті Путіна позбавляло Москву монопольного права позиціонувати себе як лідера слов’янського світу. Подальша інтеграція Києва з Брюсселем означає модернізацію української економіки, позбавлення її енергетичної залежності від Газпрому, а отже, і послаблення політичного тиску.

Саме тому після провалу плану «А», який передбачав «злиття» України руками Януковича і «Сім’ї», доведення її до дефолту,  втягнення Києва в Митний Союз, Кремль перейшов до плану «Б» - відкритої військової агресії з метою придушення української революції. Анексія Криму стала превентивним заходом, аби не допустити НАТО на півострів, дозволивши США повністю контролювати Північне Причорномор’я. Ставка робилася на розпалювання антиукраїнських настроїв в російськомовних регіонах.

Таким чином «холодна війна» перейшла в нову фазу, а залізна завіса, яка колись пролягала через Німеччину, змістилась на Схід. Зусиллями українського народу наша держава перетворилась на Східну барикаду Європи і зовсім не в географічному плані, а насамперед в цивілізаціно-політичному. Небесна сотня, яка загинула за наше з вами право на вільне життя, продовжує поповнюватись істинними героями, які віддають своє життя зараз на Донбасі, захищаючи Україну від східних орд, якими Кремль намагається зруйнувати нашу незалежність та відібрати у нас право на свободу та життя. Але ніякий путінський криміналітет не може протистояти силі української нації, яка народжується та дорослішає на наших очах. Нації, яка за півроку зуміла пересунути кордон свободи зі своїх західних терен на східні. Україна перестає бути об’єктом міжнародних відносин і поступово перетворюється на їхнього суб’єкта, адже лише наша держава, наш народ змогли кинути виклик путінській Росії, тоді як "найсильніші світу цього" продовжують домовлятися та висловлювати стурбованість.

 Здавалось би ми самотні в цій нерівній боротьбі, але варто пам’ятати, що, якщо ми самі не відстоюємо своє право на життя,  - цього не зробить ніхто, така ціна української незалежності, наша сила в єдності, і немає значення, якою мовою ти розмовляєш, чи в якій частині нашої великої України ти живеш, головне – це Україна, будьмо гідні тих, хто віддав своє життя за нашу з вами незалежність, і тих, хто продовжує відстоювати Східну барикаду Європи, кордон свободи і права на вільний розвиток, незалежно від політичних чи релігійних переконань. Слава Україні, слава істинним героям нашої держави, яких ми так багато отримали в цей важкий час.

Прийдун Степан