Сильніше ніж зброя. Школа активного громадянина

Державотворчі процеси, що відбуваються в незалежній Україні протягом останніх років зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно свідомих громадян справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу.

На сучасному етапі становлення громадянського суспільства в нашій країні найактуальнішими стають питання підготовки громадян, здатних самостійно, активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до мінливих умов життя.

Стрижнем системи виховання в українській школі стає національна ідея, яка відіграє роль консолідуючого фактора в становленні молодого покоління, формування у нього активної громадянської позиції, відповідальності за себе, народ, країну. 

Розвиток будь-якого суспільства неможливий без систематичної діяльності, спрямованої на виховання громадянина. Адже для того, щоб демократія стала реальністю життя, потрібна безпосередня зацікавленість людей у досягненні суспільно важливих цілей, їхня соціальна відповідальність, сприяння зближенню інтересів особистості та держави, подолання або хоча б послаблення суперечностей.

В Українській хартії вільної людини, яка наскрізь просякнута національною ідеєю, є одна з позицій на яку ми натрапляємо, читаючи її. Вона є, на нашу думку, чи не однією з найактуальніших новел сьогодення: “Бути активним громадянином!”, коли роздумуємо про сучасний стан нашої держави. Адже розуміємо, що саме тепер, як ніколи, ми повинні відстоювати свої права, власну гідність, повинні бути свідомими громадянами своєї країни, активно і рішуче діючи, не залишати наодинці з проблемами  співітчизників.

Тому варто звернути увагу на національно-патріотичне виховання, адже визначено, що в основі виховання молодої людини – це виховання патріота готового так самовіддано розбудовувати її, як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти як національну гідність, так знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати й обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути його активним членом, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, а також, носій української національної культури.

Патріотизм як почуття радісної любові до Батьківщини і натхненної творчості, є станом духовним. Духовно черства людина не може мати патріотичних почуттів узагалі. Патріотизм як любов до свого народу, нації, Батьківщини є справою внутрішньої свободи людського добровільного самовизначення. Водночас патріотизм – це відкриття в собі безмежної відданості Батьківщині та вміння безкорисливо радіти її вдосконаленню, любити її, поєднуючи свою долю з її долею.

А. Макаренко визначив, що патріотизму не вчать, його виховують. Він розглядав процес виховання громадянина як один із найважливіших,і, безперечно найскладніших. “Виховати громадянина – значило виховати гідного патріота, сформувати в нього такі якості, які б свідчили про належність цієї молодої особи до великої держави.” Таким чином, патріотизм – це любов до Батьківщини, відданість їй, прагнення служити її інтересам, так це відчуття взаємопов’язаності власної долі з долею Батьківщини. Патріотичне виховання – це психолого-виховний процес, що передбачає як формування національної свідомості, так і почуття вірності та відданості, гордості за минуле й сучасне (історія, традиції, культура), готовності до захисту інтересів Вітчизни, вболівання за долю свого народу, його  майбутнє!